Деякі священники та слідом за ними парафіяни досі заперечують необхідність суворих заходів щодо безпеки в храмах і вважають, що Патріарх та Синод не з власної волі йдуть на ці обмеження. Цю ситуацію прокоментував Голова Синодального відділу УПЦ з питань охорони здоров’я і пастирської опіки медичних закладів, митрополит Львівський і Галицький Філарет для FOMA.RU.

Я чув від деяких священослужителів та парафіян думку про те, що священноначалля нібито показало свою неспроможність у протистоянні обмеженням, що вводяться через епідемію. Ця думка є невірною. Я можу собі уявити внутрішній стан Святійшого Патріарха, коли йому довелося прийняти та благословити ці заходи. Перед прийняттям такого рішення проходять консультації в Священному Синоді – не можна сказати, що в ньому засідають люди, які нічого не розуміють. І, без сумніву, всі подібні рішення приймаються після консультацій зі спеціалістами.

Прийняті рішення спрямовані на попередження масового інфікування та збереження здоров’я священнослужителів та мирян. Тепер, зважаючи на наслідки епідемії коронавірусу, ми можемо сказати, що рішення Святійшого Патріарха та Синоду були дійсно зваженими та продуманими.

Також хотів би відзначити, що подібне рішення не вперше сходило з уст священноначалля. В 1970-му році, до прикладу, у зв’язку зі спалахом холери в деяких регіонах, Місцеблюститель Патріаршого престолу та майбутній Патріарх Пімен підписав розпорядження з наказом припинити богослужіння в місцях, вражених епідемією, по буднях, обмежити доступ до храмів парафіян у недільні та святкові дні, стриматися від цілування хреста, ікон та Євангелія, не помазувати єлеєм, тимчасово скасувати причастя вірян. Дари надавати тільки на дому у випадку тяжкої хвороби та наближення смерті, тимчасово відмінити звершення таїнств. Більшість вірян розсудливо прийняли благословіння Церкви та утримались від відвідування храму.

При цьому, в усі часи знаходились і ті, хто таку позицію не поділяв. Сьогодні деякі священники продовжують закликати до відвідування храмів. Але чи задумуються вони про можливі наслідки на парафії, про свою відповідальність перед Богом та людьми? Хто буде відповідати за хворобу чи смерть людини, котру священник благословив приходити до храму?

Багато хто чинить так само, не турбуючись про інших людей та священнослужителів, вони думають тільки про себе: мені потрібно соборуватися та причаститися, “а там – трава хоч не рости”. Я не назвав би таке ставлення до своєї душі та до свого ближнього християнським.

І так само я б хотів закликати священослужителів вкрай обережно та розсудливо ставитися до своїх благословінь та висловлювань щодо відвідування храму під час суворого карантину. Подумайте про те, що ми відповідатимемо за кожну людину, що захворіла або померла з нашої вини.

Зараз видно, що пастирі та священноначалля місцями виявилися не готовими до прийняття страшного виклику хвороби, що насувається. Ми звикли жити розміреним життям, в якому не було подібних випадків – ось ця розслабленість і може бути однією з причин нерозуміння ситуації та затятого неприйняття її. Але виклики необхідно не лише приймати – їх необхідно аналізувати та старатися передбачати можливі наслідки. Багатьох з них можна було б уникнути при розумному підході.

Була виявлена ще одна біда – невміння слухати своїх побратимів, архієреїв та священнослужителів, котрі дають зважені рекомендації. Нагадаю, наприклад, рекомендації Синодального відділу Української Православної Церкви з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів. Це праця не тільки нашого відділу, а і багатьох спеціалістів в області епідеміології, вірусології, інфекціоністів, лікарів, котрі вже стикнулися з наслідками епідемії коронавірусу. Рекомендації були спрямовані на попередження розвитку епідемії в церковному середовищі, зокрема в монастирях, там, де велике скупчення людей. З відповідальністю скажу про те, що священнослужителі, ігумени та ігумені монастирів, які прийняли наші рекомендації та втілили їх в життя, убезпечили себе від інфікування та розповсюдження хвороби.

Церква є також інститутом послуху. Саме ми – монахи, священники, архієреї – даємо присягу перебувати в послусі священноначаллю. Також повинна бути розсудлива підтримка державної влади, співробітництво у важливих напрямках, якщо це не порушує церковного устрою та не загрожує нашому віровченню.

Епідемія коронавірусу COVID-19 якраз-таки і показала, що в момент випробування для всього народу Церква та влада в співробітництві повинні підтримувати одне одного.

Адже рішення влади щодо введення карантинних заходів було направлено не на ущемлення прав та свобод людини, в тому числі релігійної свободи, а на збереження здоров’я громадян. Зверну увагу: зараз ми бачимо лише перші результати епідемії: кількість інфікованих, перехворілих та кількість померлих. Але дивитися слід набагато глибше – на очікувані наслідки, що можуть бути в перехворілих на коронавірус. Багато з тих, хто переніс цю хворобу, можливо, залишаться інвалідами. Медики починають говорити про такі наслідки, як ураження імунної системи, дихальної та серцево-судинної систем, головного мозку – можливо, є й інші, що залишаються недослідженими.

Так ось, якщо казати про послух саме нас, священнослужителів, то ми його не зовсім проявили. Багато хто з нас почав мудрувати, не розуміючи всієї складності та трагічності хвороби, викликаної вірусом. Святійший Патріарх Кирило та Блаженніший Онуфрій, предстоятелі інших Помісних Православних Церков закликали вірян тимчасово стриматися від відвідування храмів. Якщо би всі проявили послух Церкві, багато хто зі священнослужителів та монахів лишилися б живими та здоровими.