Концепція Української Православної Церкви щодо розвитку паліативної допомоги в Україні )прийнята Священним Синодом УПЦ, журнал № 5 від 25 березня 2009 року) виражає бачення паліативної допомоги як такої та можливі шляхи її розвитку, а також формулює загальний методологічний підхід розгляду неоднозначних з етичної точки зору клінічних ситуацій і проблем біомедичного характеру. Його сутність відбита у наступному положенні: «Протистояння хворобі - боротьба за сенс існування людини».

Концепція Української Православної Церкви щодо розвитку паліативної допомоги в Україні )прийнята Священним Синодом УПЦ, журнал № 5 від 25 березня 2009 року) виражає бачення паліативної допомоги як такої та можливі шляхи її розвитку, а також формулює загальний методологічний підхід розгляду неоднозначних з етичної точки зору клінічних ситуацій і проблем біомедичного характеру. Його сутність відбита у наступному положенні: «Протистояння хворобі - боротьба за сенс існування людини».

Це логіко-смислова формула, в якій

Перша ліва частина - протистояння хвороби, виражає:

· особистісне ставлення до хвороби, яке в однаковій мірі може мати місце як у пацієнта, так і лікаря, і їх оточення;

· фактичний зміст зусиль медицини та її завдань щодо хвороби, як проблеми людського існування;

Друга права частина - боротьба за сенс існування людини, виражає:

· мотивацію поведінки, дій і діяльності пацієнта, лікаря і їх оточення в ситуації надання медичної допомоги;

· сенс зусиль медицини та її стратегічну мету щодо хвороби, як сутнісної проблеми.

Поняття сенс існування людини тут апелює як до індивідуального людського буття (сенс життя), так і до людини в родовому відношенні в сенсі його призначення, завдань і відповідальності.

В рамках даного підходу проблема вважається дозволеною, якщо на практиці має місце ситуація, що задовольняє сформульованим вище положення, досягається логіко-смислова відповідність (рівність) частин зазначеного виразу.

В області паліативної допомоги, даний підхід, дозволяє несуперечливим чином вирішити етичні проблеми, що виникають у частині відносин лікаря і пацієнта, хворого та оточення, інформованості хворого, стратегії лікування, адекватного знеболення, і разом з тим, дозволяє надати істотну духовну і психологічну підтримку хворому.

Цей підхід, будучи розробленими на основі православно-християнського віровчення, тим не менш, не суперечить іншої конфесійної, а також традиційної світської етики, і володіє високим ступенем спільності і потенціалом застосування.

Р. П. Таранюк,

Синодальний відділ з благодійності

та соціального служіння УПЦ