| «Його добрі справи не матимуть кінця» |
| Вівторок, 29 червня 2010, 15:17 |
 У с. Минай, на вул. Широкій, 2, освячено новозбудовану заслуженим лікарем України, протоієреєм Православної Церкви, редактором тижневика «Карпатська Україна. Красне Поле» Степаном Біляком дзвіницю з літнім престолом. Розповідати про подію релігійної тематики і не пов'язувати її з медициною у нашому випадку було б некоректно. Адже Степан Біляк знаний у нашому краї, принаймні, як заслужений лікар. Ця унікальна по природі людина вміло поєднує і розвиває дані йому від Бога три таланти: лікаря, священика і журналіста, а віднедавна і поета. Свідченням цьому є не тільки новозбудовані ним чи не єдиний на Закарпатті приватний медичний центр, храм-капличка, а й систематичний випуск тижневика «Карпатська Україна. Красне Поле». А нещодавно завершено будівництво дзвіниці з літнім престолом, урочисте освячення якої відбулося 14 червня. І вибрано цю дату недарма. Бо ж саме цього дня Православна Церква святкує пам'ять преподобного Агапіта Печерського, першого на Русі лікаря, який був наділений благодатним джерелом зцілення і сила якого діє по сьогодні для всіх, хто з вірою Божою до нього звертається. На території приватного медичного центру Степана Біляка, поблизу храму, і знайшла своє місце розташування дзвіниця з літнім престолом, яка відтепер носитиме ім'я лікаря-духівника Агапіта Печерського. Того дня було людно й урочисто. Посаджені дбайливими руками дружини Степана Біляка Тамари квіткові клумби обабіч дзвіниці, додавали святковості цій надзвичайній події, якій сприяла навіть погода. Шкода, що це не відчули представники обласної влади і, зокрема, медицини. Адже на щире запрошення о. Степана Біляка вони не відгукнулись. Можливо стали на заваді відомі судові справи лікаря по встановленню справедливості і поверненню його чесного імені? Хтозна. Але не віриться, що сьогоднішній владі не потрібні лікарі-духівники-подвижники, які стоять не тільки на охороні здоров'я людей, а й вносять вагомий вклад у їх духовне відродження, роблять добрі справи не заради своєї слави, а в ім'я Господа Бога. І на все Його воля, а також і свій час, мабуть. Та як би там не було, урочистості ніхто не відміняв. Як і восени минулого року, коли освячувався медичний центр, на допомогу знову прийшли друзі – отець архімандрит Митрофан та отець Димитрій, які близькі по духу о. Степану. Вони і відслужили разом Божественну Літургію з нагоди святкового дня та молебень за лікарів України, що відійшли у вічне життя. Започатковано День пам'яті лікарів України. Після відправи - урочистий триразовий обхід дзвіниці, молитва святому преподобному Агапіту і освячення, а потім - щирі слова вітання-подяки як о. Степану, так і громаді храму св. архідиякона Стефана, зокрема архітектору Івану Бондаренку, завдяки яким та їх безкорисливій допомозі і була зведена дзвіниця, а також керівнику творчої групи «Ліон-арт» Ростиславу Мостовому, який дуже гарно і естетично оформив іконостас і вітражі на дзвіниці. Добрим словом згадано і Преосвященнішого єпископа Агапіта, який сприяв будівництву духовно та матеріально. Великою радістю і щастям були переповнені серця вірників і всіх гостей, що побували тут. Вони підходили до ікони Агапіта Печерського і золотої раки з його мощами, щоб доторкнутись вустами і відчути благодать Господа через угодника Божого, а разом з тим і духовне зцілення. А втім, якщо є потреба, і тілесне зцілення, зміцнене вірою. До речі, таке тілесне зцілення о. Степан вже отримав: він вперше читав молитви без окулярів. Так, дива стаються з тими людьми, в яких тверда непохитна віра. Ця віра дає можливість з Богом у серці впевнено йти дорогою Любові і Життя, не впадати в розпач, продовжувати боротьбу за Правду і Справедливість. І нехай мрії Степана Біляка, лікаря, духівника і журналіста, і надалі поступово здійснюються. Віримо, що його Звернення до Глави УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира, а також до української влади з проханням визнати 14-е червня Днем пам'яті лікарів України, починаючи від Агапіта Печерського, невдовзі стануть реальністю, а його добрі справи ніколи не матимуть кінця. Галина Рибак,
газета Карпатська Україна, №24 (333), 19 червня 2010 року |